Святой дух праздников Христовых: Праздники. Традиции. Обычаи / сост. О. Ганченко. - Ростов н/Д : Проф-Пресс, 1996. - 415 с. - (Библиотека православия). - ISBN 5-88475-085-4.

Книга знайомить читачів з древньою традицією свят Церкви Христової і народних обрядів, супроводжуючих ці свята. Представлені найбільш значущі для православного християнина події Великих свят. Великими називали найбільш значущі свята з урочистим богослужінням. До них відноситься Пасха, всі дванадесяті свята, а також деякі інші.
По часу святкування свята ділися на перехідні і неперехідні. Ця різниця свят виникла з того, що одні з них приурочені до числа, а другі – до дня. Тому одні зміняюють день, не змінюючи числа, інші змінюють число, не змінюючи дня.
У наданій книзі наводяться молитви і зовнішні дії віруючих під час богослужіння, описуються церковні пости і дні поминання.

Супруненко В. Паска // Народини. Витоки нацiї: Символи, вiрування, звичаї та побут українцiв / В. Супруненко. - Запорiжжя : МП "Берегиня", 1993. - С. 49-51. - (Споконвiчне). - ISBN 5-86842-020-9.

Сьогодні коли мова йде про відродження української національної культури, все частіше перед нами постають питання: "Хто ми? Звідки? Які ми? Чим жив наш багатостраждалий народ на протязі своєї історії?"
"Народини" В. Супруненка – сумлінного дослідника духовної та матеріальної культури рідного народу, в яких вміло відтворена цілісна етнологічна картина України від найдавніших часів, допоможуть нам відчути пращурівські корені, осягнути багатство і самобутність етносу, представниками якого є ми з вами.

Обрядовість весняного циклу // Українське народознавство: навч. посiб. / за ред. С. П. Павлюка та iн. - Львiв : Фенiкс, 1994. - С. 137-149. - ISBN 5-87332-037-3.

Навчальний посібник – колективна праця, що містить відомості про формування й розвиток української нації, етнічну територію та етнографічне районування, багатовіковий досвід і традиції духовної та матеріальної культури українського народу.
Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами ритуалами. Фактично формувався внутрішній світ українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світоглядні засади.
У навчальному посібнику наголошено на тому, що Україна формувалася як моноетнічна держава. На її території проживають представники інших народів, яких в усьому світі прийнято називати етнічною групою, або національною меншиною.
Автори посібника дотримуються думки про недоцільність уведення в науковий обіг і побутове спілкування такого поняття як "народність", яке за своєю суттю не що інше, як лексична варіація терміна "народ".
Разом з тим автори навчального посібника свідомі того, що явища народно-традиційної культури висвітлено не з однаковою повнотою. Окремі варіанти локальної обрядовості упущені свідомо з тим, щоб уникнути всеохоплюючої енциклопедичності викладу, зосередившись лише на основних аспектах українського народознавства.

Хопко Ф.  Основы православия : пер. с англ. / Ф. Хопко ; под ред. прот. Андрея Трегубова. - Вильнюс : Б. и., 1991. - 339 с.

Видання  містить основні відомості про православ'я, його вчення, історії, богослужбові традиції. Прокоментовано виклад Священної історії Старого і Нового Завіту, розглянуто догматичне вчення Православної Церкви в обсязі Символу віри, роз'яснені значення Таїнств і сенс свят, коротко описані правила здійснення богослужіння, представлений огляд основних етапів історії Вселенської Церкви та Російської Православної Церкви.

Головащенко С. Православ’я в історії України / C. Головащенко // Iсторiя християнства: Курс лекцiй : навч. посiбник / С. Головащенко. - К. : Либiдь, 1999. - С. 212-236. - ISBN 966-06-0108-5.

Історія релігії й християнства зокрема є і об’єктивним, і суб’єктивним знанням. І виклад, і сприйняття такого знання залежить від світоглядної і навіть конфесійної позиції як автора, так і читача. Ця книга не втілює і тим більш не нав’язує певного "принципу" розуміння історичного процесу. Від читача залежатиме, чи надаватиме він вирішального значення суспільним, політичним та культурним чинникам, чи розглядатиме він історію християнства як прохідну від суспільної історії, чи, займаючи позицію провіденціалізму та "церковноорієнтованості", вважатиме саме світську історію "вторинним середовищем", вплив якого слід лише враховувати.

Жизнь Иисуса Христа: Согласование синоптических Евангелий / пер. с древнегреч. Л. Лутковского. - К. : Путь к истине, 1991. - 231 с. : ил.

Ісус Христос або Ісус із Назарета - центральна особистість у християнстві, яке розглядає його як передбаченого в Старому Завіті Месію, що став спокутною жертвою за гріхи людей.
Основними джерелами інформації про життя і вчення Ісуса Христа є Євангелія та інші книги Нового Завіту. Збереглися свідчення про нього і у нехристиянських авторів I - II століть.
Особистість Христа викликає велику кількість суперечок як на академічному, так і на побутовому рівні. Дискусії ведуться щодо самого факту існування Ісуса, хронології його життя, його соціального стану та культурного середовища, проповідуваних їм ідей та їх значення для людства. Теологи висувають Ісуса як очікуваного Месію, як лідера апокаліптичного руху, як мандрівного мудреця, як харизматичного цілителя і як засновника незалежного релігійного руху.
Релігієзнавці та теологи, які дотримуються точки зору, що Ісус є реальною історичною особою, а не міфом, стверджують що він народився в період приблизно з 12 року до н. е.  по 4 рік до н. е. - помер у період з 26 року н. е. по 36 рік н. е.

Евангелие : с предисл. и коммент. / ред. А. А. Марков ; авт. пер. с древнегреч. отца Леонида Лутковского. - К. : Б.и., 1990. - 262 с.

З "багатьох оповідань про події" життя Ісуса Христа в новозавітний канон увійшли тільки чотири. Першим з них традиційно вважається Євангеліє, написане Матфеєм, одним з дванадцяти апостолів.
З усіх чотирьох творів Євангеліє Матфея саме "повчальне". Ісус тут - насамперед вчитель, проповідник, що сповіщає про пришестя Царства Небесного; тільки у Матфея Ісус у прощальній бесіді з учнями посилає їх "навчати всі народи".
Автор демонструє добре знання топографії Палестини, іудейських звичаїв, ревне ставлення до закону Мойсея; неодноразовими посиланнями на старозавітні пророцтва намагається переконати, що Ісус і є предвозвещений Спаситель Месія.
Хоча Євангеліє від Матфея і містить цінний історичний матеріал, метою євангеліста було не історичне благовістя, а систематичний виклад благовістя Христового. Зіставлення Євангелій від Матфея, від Марка і від Луки переконує нас у тому, що євангеліст Матфей з’єднував окремі повчання Христові, сказані у різний час і різним слухачам, у великі зв’язні промови.

Iсус та його життя. - К. : Укр. Бiбл. т-во, 2000. - 52 с. - ISBN 91-7165-104-7.

Ісус Христос - Син Божий, Бог, що з'явився у плоті і взяв на себе гріх людини. Своєю жертовною смертю зробив можливим її порятунок. У Новому Завіті Ісус Христос іменується Христом або Месією, Сином Божим, Сином Людським, Агнцем, Господом, Отроком Божим, Сином Давидовим, Спасителем та ін.
Життя, чудеса та бесіди Господа Ісуса Христа описані в чотирьох книгах, іменованих Євангеліями. Перші три Євангеліста, Матвій, Марк і Лука, описують події Його життя, що відбувалися, головним чином, в Галілеї (північній частині Св. Землі). Євангеліст же Іоан доповнює їх розповіді, описуючи події та бесіди Христа, що відбувалися переважно в Єрусалимі.

Библия: Кн. сященого писания Ветхого и Нового Завета: Канонические: В рус. пер. с параллельными местами. - Chicago : SGP, 1990. - 292 с.

В історії літератури було чимало творів, які стали світовими бестселерами, інтерес до яких тримався роками. Але минав час, і інтерес до них пропадав. А Біблія без всякої реклами користується популярністю протягом більш 2000 років, будучи на сьогодні бестселером номер один.
Книги, що складають Біблію, писалися з XV століття до Різдва Христового за 1 століття після Різдва Христового, тобто протягом 1600 років.
Серед письменників Біблії - царі (Соломон, Давид), пастух (Амос), лікар (Лука), рибалки (Петро та Іван), пророки (Мойсей, Ісая, Данило), полководець (Ісус Навин) і т.д. - всього 40 авторів. Вони жили в різний час, мали різну освіту і соціальне становище, належали до різних національностей і культур. Але світогляд всіх цих людей відрізняється разючою єдністю, їх писання не тільки не суперечать один одному, але й органічно доповнюють один одного, допомагаючи читачеві скласти глибоке і цілісне уявлення про світ і історію, природу і людину, про життя і смерть, про Творця і Його волю щодо творіння.
Біблія - пророча книга. Саме пророцтва, за висловом одного з учених, «накладають на Біблію друк Божественності». Підраховано, що Святе Письмо містить понад 3000 справжніх пророцтв, що мають відношення до стародавніх і сучасних держав, народів, міст, окремих особистостей, а також релігій.

Новый Завет Господа нашего Иисуса Христа: Юбилейное изд., посвящен. тысячелетию Крещения Руси. - Б.м., 1998. - 333 с.

До Нового Завіту входять: чотири Євангелія, близька до них книга Діянь апостолів, двадцять одне Послання апостолів і Апокаліпсис, або Об'явлення Іоанна Богослова - усього 27 книг. Християнське богослов'я, виходячи зі змісту і спрямованості книг Нового Завіту, ділить їх на законоположні (Євангелія), історичні (Діяння), навчальні (Послання) та пророчі (Апокаліпсис). Християнська традиція вважає, що всі документи Нового Завіту написані учнями Христа саме в тій послідовності, в якій вони розміщені у Новому Завіті. Створені вони нібито майже водночас, у першій половині І ст. в Палестині, де проповідував Христос. Але і час, і місце написання Нового Завіту проблематичні. Початок складання документів Нового Завіту слід шукати в другій половині І ст. Перші варіанти цих документів науці невідомі. За найсміливішими розрахунками можна допускати, що їх почали писати в середині І ст. Більш вірогідним є час їх завершення. Остаточні варіанти склалися в період до початку III ст. (вони нам відомі теж не з оригіналів). Отже, історія складання Нового Завіту ще й дотепер має багато білих плям. Що ж до остаточного варіанту документів, то після їх канонізації тексти лишалися без змін, хоч іноді псувалися під час перекладів. Вони й зараз є предметом ретельних історичних пошуків.