В. Г. Короленко – співець народу і «совість епохи»

Короленко Володимир Галактіонович — видатний письменник, публіцист і громадський діяч, за походженням — українець.

Народився 27 липня 1853 р. в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого в Житомирі своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська, і де бурхливе та довге історичне життя залишило ряд спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності. Спочатку В.Г. Короленко вчився в приватному пансіоні, а потім в 1-ій Житомирській гімназії.

В 1866 році Г. О. Короленка перевели спочатку в Дубно, а потім у Рівне, бо Дубно не мало гімназії і губернське начальство пішло назустріч проханню Короленка.

В цьому ж році Володимир Короленко поступає до Рівненської приватної гімназії, яку закінчив у 1871 році із срібною медаллю.

Про побут юного Короленка у Рівному написано вже чимало. Прикметно, що сам письменник докладно зобразив і гімназію, і родинне оточення, і життя міста того часу у своїх повістях, нарисах, оповіданнях. Особливо — "Історії мого сучасника", де ці спогади є часткою життєпису героя в контексті його незатишної і багатої на неправду доби.

Гімназійні враження Короленка були переважно важкими. Дитячу душу ранили кричуща несправедливість, зневажання гідності учнів, примітивне шпигунство наглядача Дитяткевича, байдужість учителів. Засилля рутини робило навчання нецікавим і нудним, а постійний страх перед покараннями, які чекали на гімназистів на кожному кроці, викликали ненависть та зневагу до гімназійних службовців. Щоправда, серед учителів Володимир Короленко пізнав і таких, котрі запам'яталися йому на все життя благородством та добром.

Таким був зокрема викладач російської словесності Веніамін Авдієв. Він працював у гімназії недовго, лише протягом одного року (1869-70), його гідна та незалежна поведінка була несумісною із тогочасними порядками в реальній гімназії. Зате на Короленка Авдієв справив надзвичайно великий вплив. Пізніше сам письменник визнавав це, згадуючи, що завдячує вчителеві своїм відкриттям великої російської літератури.

Саме у Рівному Короленко вперше відчув у собі літературний талант, поклик до слова. Одного осіннього вечора він блукав вулицями міста. І чим більше вглядався в цей невибагливий пейзаж, в обличчя заклопотаних людей навколо, тим ясніше уявляв собі, як опише це життя... У нашому місті гімназист Володя Короленко відкрив для себе зовсім інший світ, від якого раніше бридливо відвертався. Це був світ, який починався потойбіч від ситого міщанського життя, — світ злиднів, жебраків, бездомних сиріт, блазнів та волоцюг. Але і цей світ, як виявилося, жив за людськими законами чи принаймні — прагнув жити. Ці люди були обездолені не лише власною волею, а передусім — волею жорстоких обставин. Саме вони стануть у майбутньому колоритними персонажами його оповідань — паном Тибурцієм, Туркевичем, Лавровським. Рівняни могли легко пізнати прототипів цих персонажів: вони неодноразово зустрічали їх у занедбаних кварталах. Можна було пізнати й місце подій, бо письменник з натури змальовував нудне провінційне містечко, в центрі якого знаходилися романтичні руїни палацу, оточені заболоченим ставом. Або маленьку запустілу капличку на Вольському Цвинтарі, яка є місцем дії в оповіданні "Діти підземелля".

Рівне стало для молодого Короленка хай і поганою, але необхідною життєвою школою. Вийшовши зі стін гімназії, він їде до Петербурга здобувати вищу освіту. Це був типовий шлях "у люди" людини його соціального походження і здібностей, із численними труднощами та невдачами. На чужині згадувалася гарна біла споруда Рівненської гімназії та мальовнича зелень довкруг неї, серед якої так любили бавитися юні гімназисти.

Після закінчення гімназії в 1871 році Короленко вступив до Петербурзького технологічного інституту. В 1874 році, завдяки старанням енергійної матері, йому пощастило перебратися до Москви та вступити стипендіатом до Петровської земельної й лісової академії. У 70-х рр. зблизився з діячами революційного народництва.

За участь у студентських заворушеннях його було виключено з академії і вислано з Москви. Пізніше, як політично неблагонадійного його було заарештовано і вислано спочатку у В'ятську губернію, потім до Сибіру. Майже 10 років провів Короленко у засланні. Але це не зломило письменника. Саме в засланні починається його літературна діяльність.

Після заслання В. Короленко жив у Нижньому Новгороді, Петербурзі, останні 20 років свого життя — в Полтаві. Короленко швидко включився у літературно-громадське життя Полтавщини. Налагодив дружні стосунки з діячами української культури — Панасом Мирним, М. Коцюбинським, І. Тобілевичем, X. Алчевською, Г. Хоткевичем та ін.

Роки життя у Полтаві були заповнені інтенсивною творчою роботою. Тут він завершив нариси "У козаків", писав другий цикл сибірських оповідань ("Мороз", "Феодали" та ін.), оповідання "Мить" і "Не страшне".

П'ять останніх років життя письменника збіглися з Жовтневою революцією і громадянською війною. Він не сприймає більшовицького терору, вважаючи силові методи зайвою жорстокістю. Погляди письменника ґрунтувалися не на класовому підході, а на загальнолюдських принципах моралі.

Помер 25 грудня 1921 року в Полтаві, де і похований.

Творча спадщина письменника велика і багатогранна. Він автор чотирьохтомної "Історії мого сучасника", відомих повістей "Сліпий музикант", "В дурному товаристві", "Без язика", багатьох оповідань, нарисів, публіцистичних і критичних статей.

Одна з головних тем художньої творчості Короленка — шлях до "справжнього" народу.

Будучи людиною непідкупної громадянської чесності, передових ідей і мужнього характеру, Володимир Галактіонович не мирився з гнівом і свавіллям. Він сміливо брав під свій захист пригнічених і знедолених, виступав проти національної ворожнечі, будив суспільну свідомість.

Але поряд з письменницькою діяльністю Короленко вів активну громадську діяльність. Протягом усього свого життя він виступав проти насильства і несправедливості, відстоював рівноправність народів, захищав право національних меншин, викривав прояви націоналізму і шовінізму всіх мастей. Недарма сучасники називали його "совістю землі російської". В річницю 145-річчя від дня народження В. Короленка Єврейською Радою України йому було присвоєно звання "Праведник України". Так вдячні нащадки увічнили пам'ять гарячого захисника людини від рабства, зла і неправди, свободи і гідності національних меншин.

В Україні глибоко шанують Володимира Галактіоновича Короленка, свято бережуть пам'ять про великого праведника XX ст.

 

 

Короленко В. Г. Повести и рассказы / В. Г. Короленко. - М. : Худож. лит., 1983. - 352 с. - (Классики и современники. Русская классич. лит.).
	В книгу включені повісті й оповідання письменника–класика В. Г. Короленка: «Дивовижна», «Вогники», «Річка грає» та інші, які відображають життя пригнобленого народу, подвиги сміливих борців проти свавілля і деспотизму царського самодержавства.
Короленко В. Г.  Без языка / В. Г. Короленко. - М. : Советская Россия, 1979. - 128 с.
	Відомий твір В. Г. Короленка оповідає про тяжку долю українського селянина Матвія Лозинського, який мріяв знайти в чужій країні щастя. Він зустрів в Америці свою любов і відчув себе повноцінним громадянином.
Короленко В. Г.  Избранное / В. Г. Короленко. - Харьков : Прапор, 1988. - 325 с. : ил. - ISBN 5-7766-0021-9.
	В книзі – повісті й оповідання «В поганому товаристві», «Сліпий музикант», «Без язика», в яких автор розповідає про безправне життя народу царської Росії, показує людей знедолених, але обдарованих, чистих душею.
Короленко В. Г.  Лес шумит : рассказы / В. Г. Короленко. - М. : Худож. лит., 1977. - 285 с. - (Народная библиотека).
	В книгу увійшли твори: «Дивовижна», «Соколінець», «Ліс шумить». В оповіданні «Дивовижна» письменник намалював образ засланої панянки – полудитини, слабкої фізично, але стійкої духом. В «Соколинці» автор відтворює хвилюючу епопею молодого волоцюги, який втік зі своїми товаришами з Соколиного острову.
Короленко В. Г. Сибирские рассказы и очерки / В. Г. Короленко. - М. : Худож. лит., 1980. - 319 с.
	Ті враження, які виніс письменник за час своїх поневірянь, головним чином в роки сибірського заслання, лягли в основу художніх творів, що склали дане видання: «Яшка», «Марусина заїмка», «Мороз».
Короленко В. Г. Сон Макара : рассказы / В. Г. Короленко. - М. : Сов. Россия, 1985. - 208 с. : ил. - (Школьная библиотека).
	В оповіданні  «Сон Макара» перед нами забитий і покірний селянин, який і не думає про кращу долю. Але й він у Короленка переживає моральне відродження, нехай поки що тільки уві сні. І відбувається це тому, що в його душі не згасла надія.
Короленко В. Г. Собрание сочинений : в 5-ти т.  Т. 1. Повести и рассказы 1879 - 1888 / В. Г. Короленко. - Л. : Худож. лит., 1989. - 624 с. : ил. - ISBN 5-280-00851-6.
	В ряді творів  В. Г. Короленко малює народних «шукачів правди» - моральної й релігійної. Він написав цілий цикл оповідань, що відтворюють такі шукання : «Епізоди з життя «шукача», «Прохор і студенти», «За іконою» та інші.
Котов А. К. В. Г. Короленко : очерк жизни и литературной деятельности / А. К. Котов. - М. : Худож. лит., 1957. - 88 с.
	Письменник яскравого і великого обдарування, Короленко увійшов в історію літератури як автор численних повістей, оповідань, художніх нарисів. Його творчість, відзначена рисами глибокої самобутності, становить своєрідний літопис цілої епохи дійсності. Ця  книга присвячена життю і творчості В. Г. Короленка.
Негретов П. И. В. Г. Короленко : летопись жизни и творчества / П. И. Негретов. - М. : Книга, 1990. - 287 с.
	Книга дозволяє по-новому поглянути на позицію В. Г. Короленка щодо революції і громадянської війни. Він виступав проти всякого терору і вимагав свободи слова. Короленко вважав, що в основу революції повинна бути покладена людяність.